Для людей, далеких від політики, всі вибори схожі. Насправді ж вони завжди різні. Особливості Парламентські вибори 2012 року для України особливі. Не лише тому, що нарешті завершує свою роботу депутатський корпус сьомого скликання, який самовільно, всупереч Конституції України, на півтора року (!) продовжив свої депутатські повноваження. А тому, що він доленосний для держави. В Україні так часто кажуть про вибори. І це завжди правда, бо в країні з неусталеною демократією аж надто багато залежить від того, хто опиняється біля державного стерна. Та цієї осені у нас особливо важливий і важкий вибір. Бо, хоч як не хочеться це усвідомлювати, Україна через 21 рік незалежності – в гіршій ситуації, ніж на початку своєї історії. Перед нею сьогодні, наче перед билинним богатирем на розпутті, вимальовуються такі три ймовірні шляхи, що хоч куди б пішла – то самі лише втрати. Перший – це втрата демократії. Тобто остаточне сповзання держави в авторитаризм, до чого так прагне чинна влада. Потворний симбіоз радянської форми (пишнота прийомів, з’їздів; перетворення перших осіб країни на небожителів, яких не можна критикувати, а слід обожнювати; розкішне облаштування особистого життя керівників країни і їхніх родин) з капіталістичним змістом, тобто народним багатством, розібраним по приватних кишенях цих можновладців і олігархів, прозирав як ідеал для чинної влади буквально з перших днів її керівництва і втілювався в життя протягом усього її керівництва. Тепер вона хоче перетворити це на норму життя держави. Причому держави, в якій під назвою Україна вичищатимуть усе українське – бо національна культура і український дух глибоко чужі і навіть ворожі сьогоднішній владі. Дискримінаційний щодо державної української мови закон про мовну політику в Україні, всупереч Конституції і парламентському регламенту цинічно «прийнятий» провладною більшістю цього літа, це ще раз яскраво продемонстрував. Другий – це втрата де...